укр | рус
Про Центр Сім`я Реріхів Еволюційні діяння Реріхів Сонячна академія Гуманна педагогіка Наукова діяльність В майбутнє через культуру Контакти Видавнича діяльність


Книги поштою. Нові поступлення
Поспішайте діти, будемо вчитися літати
Автор: Амонашвили Ш.О. Сторінок:
Є в наявності
Ціна: 30грн.
Ознайомитись
Учитель, укажи путь Красоты Духа сборник цитат из Учения Живой Этики
Автор: Сторінок:
Є в наявності
Ціна: 60грн.
Ознайомитись

Фотогалерея ПКПЦ


  Головна » Сім`я Реріхів
Святослав Миколайович Реріх

(23.10.1904 – 30.01.1993)

С.М. Реріх народився 23 жовтня 1904 року в Санкт-Петербурзі в родині вже відомого на той час художника й громадського діяча, вченого та мандрівника М.К. Реріха та О.І. Реріх. Святослав Миколайович був молодшим сином у сім'ї.

Дітей із раннього дитинства привчали до праці, розвивали в них ініціативу й спостережливість.

«В нашому будинку було багато і предметів мистецтва, і чудових книг, і колекцій Миколи Костянтиновича. Ми допомагали йому збирати колекцію предметів кам'яного віку в археологічних розкопках... У будинку була й велика колекція картин фламандсько-нідерландського живопису...».

В сім'ї Святослав і його старший брат Юрій почували себе повноправними членами, їх рано брали в подорожі, задовольняючи допитливість і любов до природи.

Батьки всіляко розвивали творчі сили й наукові потреби своїх синів.

Обидва брати малювали багато й самостійно, в них був свій домашній театр, де ставилися спектаклі найвідоміших драматургів, до того ж і декорації, і костюми створювалися ними самими.

Перші уроки були викладені Святославу в кращій на той час у Петербурзі гімназії К. Мая, де він навчався 2 роки (1914-1916). Справжнього навчання живопису в батька ніколи не було, але, постійно спостерігаючи за його роботою, Святослав Миколайович виріс як художник під впливом його мистецтва.

Восени 1919 року М.К. Реріх із сім'єю переїхав до Лондона, де здійснювалися його постановки «Снігурки», «Золотого півника» й «Князя Ігоря». За завданням батька Святослав писав декорації й виконував ескізи костюмів для цих опер. Тут, у Лондоні він пройшов курс архітектури.

У 1920 році сім'я Реріхів переїхала з Англії до США й оселилася в Нью-Йорку, де Святослав поступив до Колумбійського університету на архітектурне відділення. Оскільки йому ще не було 16 років, сенат Колумбійського університету прийняв його у винятковому порядку.

Після напруженого навчання протягом року він поступив до архітектурної школи при Гарвардському університеті. Водночас Святослав Миколайович їздив на курси Массачусетського інституту технології для ліплення з натури. Однак в 17-18 років йому стало зрозуміло, що його головний інтерес буде зосереджений на живописі.

 

У цей період М.К. Реріх організував у США ряд культурних організацій: Інститут об'єднаних мистецтв у Нью-Йорку, об'єднання художників «Палаюче серце» у Чикаго; у вересні 1922 року виник Міжнародний центр мистецтв «Вінець світу». Керувати ними повсякденно він не мав часу й усе передав С.М. Реріху, залишаючись лише членом правління або почесним президентом.

 

У травні 1922 року Святослав Миколайович поїхав з батьками в Париж, де їх вже очікував Ю.М. Реріх, а в листопаді 1923 року вся сім'я вирушила до заповітної мети – в Індію. З Бомбея, куди спочатку прибула сім'я Реріхів, була здійснена подорож по країні: з півдня на північ – до Гімалаїв. З Дарджилінгу вони переїхали в гірське князівство Сиккім. Там, подорожуючи караванними стежками, серед природи дивовижної краси, вони досліджували буддійські монастирі, знайомилися з місцевими й релігійними вченнями.

С.Н.РерихУ вересні 1924 року С.М. Реріх із батьком повернувся з Індії до США й привіз багато своїх робіт.

1922-1930 роки були для молодого художника першим великим і продуктивним періодом у вивченні Сходу. З 1923 року Святослав Миколайович почав збирати колекцію творів східного мистецтва. Особливо він цікавився мальовничими тибетськими сувоями – тханка, а також індійським і непальським мистецтвом, виробами з бронзи.

 

М.К. Реріх незабаром поїхав із США, а С.М. Реріх залишився там і здійснював активну роботу як директор Міжнародного центра мистецтв і віце-президент Музею М.К. Реріха, водночас він багато писав. Його талант живописця розквітнув якось одразу. Сам Святослав Миколайович говорить, що за часом це співпало з подорожжю до Індії, коли йому виповнився 21 рік.

 

Організації, засновані М.К. Реріхом проводили дуже широку й активну роботу. «Вінець світу» був пов'язаний у своїй діяльності з безліччю країн різних частин світу, влаштовував численні виставки й проводив сотні лекцій. Підтримувалися культурні й дружні зв'язки з Росією.

 

С.М. Реріх зайнятий важливою діяльністю, залишався в США один до 1928 року, потім у Дарджилінгу знову об'єднався з сім'єю, що повернулася з великої подорожі по Центральній Азії.

С.Н.Рерих. Портрет Н.К.Рериха. 1934З 1930-х років С.М. Реріх усе більше займається живописом й усе тісніше пов'язує свою діяльність з Індією, де він разом з батьком влаштовує виставки своїх робіт.

Працює в Інституті «Урусваті» («Сяйво ранкової зорі»). Інститут був заснований у долині Кулу в 1928 році для вивчення матеріалів Транс-Гімалайської експедиції. При підтримці й співробітництві вчених Індії, Америки та Європи проводилася різноманітна й плідна робота – дослідження древнього мистецтва народів Азії, вивчення тибетської медицини, застосування лікарських рослин, проводилися археологічні розкопки, збиралися ботанічні й зоологічні колекції та ін. За планом роботи інституту в 1934-1935 роках були організовані ще дві експедиції в Манчжурію та Китай. Але в майбутньому друга світова війна порушить міжнародні контакти, і роботу «Урусваті» буде припинено.

 

З листів О.І. Реріх ми дізнаємося про роботу С.М. Реріха в Інституті «Урусваті». Виявляється, він займався не тільки живописом, але й глибоко розумівся й працював у галузі медицини. Він досліджував лікарські рослини й збирав їхні колекції, сам готував ліки.

 

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Святослав Миколайович подає заяву про зарахування його в ряди Червоної Армії. Заява залишається без відповіді. І тоді С.М. Реріх починає діяльність у підтримку своєї країни. Микола Костянтинович і Святослав Миколайович Реріхи влаштовують виставки з продажем картин, і отримані кошти посилають на користь Червоного Хреста.

За ініціативи М.К. Реріха в Америці створюється Американо-російська культурна асоціація (АРКА), що встановила тісний контакт з Радянським посольством в США, і працювала для культурного зближення двох держав.

Після закінчення війни Святослав Миколайович продовжує творчу й громадську діяльність на зміцнення дружніх відносин між Індією й Радянським Союзом.

 

С.Н.РерихНаприкінці 40-х років Святослав Миколайович переїжджає в південну Індію й живе в місті Бангалорі. Тут він засновує свою творчу майстерню. Головна частина його життя проходить в Індії.

 

23 серпня 1945 року С.М. Реріх одружується з Девікою Рані, племінницею Рабіндраната Тагора, відомою й талановитою індійською акторкою. Девіка Рані повністю розділила життя й діяльність чоловіка. У зеніті своєї артистичної діяльності, слави й краси, вона залишила роботу й присвятила себе повністю творчості С.М. Реріха. Вона брала участь у всіх зустрічах, наукових і дружніх контактах, конференціях. Вона була одним із джерел натхнення художника. Розумна, натхненна, витончена, надзвичайно чарівна й жіночна.

Доля розпорядилася так, що їй довелось проводжати його в останню путь. Вона на рік пережила чоловіка, і останній рік її життя був особливо важкий. Вона зазнала багато душевних переживань, пов'язаних не тільки з втратою коханої людини, але й буквально фізичних страждань, заподіяних їй з боку тих, хто був не згодний із заповітом С.М. Реріха. Але вона зберегла йому вірність.

 

С.М. Реріх проводить широку культурну й суспільну діяльність в Індії.

В 1976 році Святослав Миколайович визнаний гідним міжнародної премії імені Дж. Неру за внесок у розвиток дружніх відносин між СРСР й Індією. Індія високо оцінила заслуги Святослава Миколайовича й він був обраний постійним представником від Академії образотворчих мистецтв в уряді Індії. За величезний внесок у розвиток мистецтва цієї країни він був нагороджений високим громадянським орденом – Падма Бхушава. Орден має форму лотоса – священної рослини Індії.

Мистецтво С.М. Реріха є національною гордістю Індії.

 

На замовлення індійського уряду С.М. Реріх написав три портрети, які висять у залі засідань індійського парламенту:

Портрет першого міністра Дж. Неру – незломного борця за незалежність свого народу. Святослав Реріх добре знав і любив Джавахарлала Неру, їх зближувала тепла й сердечна дружба.

Відомого філософа й прогресивного політичного діяча – доктора Сальвапалі Радхакрішнана. Доктор Сальвапалі в 1949-1952 рр. займав пост посла Індії до Росії, а потім став президентом Індії.

І третій портрет – Індіри Ганді.

 

В 1978 році йому присвоєне звання академіка Академії мистецтв Радянського Союзу. До цього звання він ставився з особливою вдячністю, і говорив, що щасливий бути прийнятим в сім'ю російських художників, що становлять славу Росії.

С.М. Реріх був академіком живопису, доктором мистецтвознавства, почесним доктором Болгарського університету, кавалером орденів Дружби Народів і Кирила й Мефодія, але все своє життя вважав найвищою нагородою орден за культурну діяльність, ініційовану Музеєм М.К. Реріха в Нью-Йорку. Диплом був підписаний М.К. Реріхом.

 

С.Н.Рерих на выставке в Москве. 1984Девізом Святослава Миколайовича у творчості й у житті стали слова: «Будемо завжди прагнути до Прекрасного!». Внесення Прекрасного в життя через мистецтво, думку, дію. Це прагнення до Краси, служіння Красі проходить через усе його життя.

Починаючи з 1960 року, Святослав Миколайович неодноразово бував у Радянському Союзі з виставками своїх картин. І щораз його приїзд збирав у Москві людей із багатьох міст Росії, жодне приміщення не було спроможне вмістити бажаючих побувати на такій зустрічі. С.М. Реріх відповідав на численні питання, розповідав про своїх батьків і старшого брата.

 

Влітку 1989 року Святослав Реріх запропонував створити в Москві Центр-музей М.К. Реріха й громадський Фонд імені Реріха. Коли ця пропозиція була прийнята, Святослав Миколайович за заповітом батька передав у Росію картини й архів родини, включаючи унікальні й безцінні рукописи своєї матері.

Зараз Міжнародний Центр Реріхів – неурядова організація при ООН, яка проводить широку культурну, просвітницьку, наукову й дослідницьку діяльність, співпрацює з діячами культури, науки й мистецтва різних країн.

 

Незадовго до своєї смерті Святослав Миколайович створив у Індії Міжнародний Трест Реріхів, який повинен був подбати про те, щоб маєток і будинок інституту “Урусваті”, які належали сім'ї Реріхів, а також маєток Святослава Миколайовича в Бангалорі та його особиста спадщина, були використані на благо всього людства.

С.М. Реріх, останній з великої родини Реріхів, пішов із життя 30 січня 1993 року в Індії у віці 89 років. Пішов, залишивши нам не тільки прекрасну художню й літературну спадщину, але й великий приклад. Приклад духовності, служіння Загальному Благу, прагнення до краси й культури.


© Подільскьй культурно-просвітницький центр імені М.К. Реріха
2010-2021 р. При будь-якому використанні матеріалів і новин сайту та сателітних проектів,
гіперпосилання на www.roerich-podillya.com.ua обов'язкове.
Студія Спектр